Книги

думала почитать «Жінку його мрії»
но прочитав рецензию — поняла, что книга очень необычная, я, возможно не осилю

Текстовий ландшафт Олеся Ульяненка приголомшує, адже так бачить світ лише дуже вразлива людина, яка постійно відчуває натиск всесвітньої жорстокості, не­милосердя.

На сторінках «Жінки його мрії» не йдеться про чiткiсть вітального процесу. Ульяненко вивертає назовні темні сторони людського буття з його непросвітними нечистотами і розкладом. Від такого роману тхне помиями і брудним сексом.

Текст «Жінки його мрії» розірваний, пошматований, перетравлений, нагадує суміш потоку галюцинацій з короткими «поверненнями до тями». Хронологія тут відсутня. Ульяненко перестрибує з сучасності то до минулого, то до майбутнього.

Лада кладе до свого роту оголений дріт. Її чоловік, дивлячись на мертву жінку, грається зі своєю сексуальною фантазією. Дивний персонаж Топтун залишає на сторінках твору символи смерті…

Герої втратили саморівновагу, вони розглядають світ через призму спотвореного сприйняття. Таке сприйняття породжує особливе, нечітке, розмите текстотворення, яке приваблює читача саме варіативністю тлумачення «Жінки його мрії». Назва роману – скоріш гарне поєднання слів, аніж певний символ. У романі сюжетна лінія не є головною – талант Ульяненка проявляється в змалюванні картин жорстокої дійсності.